Під час російсько-української війни чи не найбільше постраждала саме економіка країни. Десятки, а то й сотні тисяч людей залишились без роботи та можливості забезпечувати як себе, так і власну сім’ю. До повномасштабного вторгнення Олена Черкаська разом з чоловіком та маленькою донечкою проживала у Харкові, де була директором молодшої приватної школи та мовного центру. Також вона консультувала підприємців по побудові системи у бізнесі та була консультантом з грантів ЄРобота. Через напад російських окупантів на рідне місто, жінка була змушена шукати безпечні умови проживання для своєї родини. Після кількох місяців життя в Тернополі, яке виявилось скрутним для Олени та її рідних, харків’янка відкрила мовний центр «Мрія», який допомагає дітям, підліткам та дорослим покращити власні знання іноземних мов. Тим самим вона продовжила справу, якою займалась до початку війни.
Чи можете ви розповісти про своє життя до повномасштабного вторгнення?
Життя було як у всіх: я працювала найманим директором, купила житло, зробила в ньому ремонт, народила дитину. Все було добре
Які були ваші перші думки та почуття 24 лютого?
Я дуже специфічна людина: в стресових ситуаціях я нічого не відчуваю. Я просто бачу завдання, яке переді мною стоїть. На той момент це було зробити так, аби мої рідні: батьки та дитина, були у безпеці. Тоді керувалась самим процесом: складала речі, збирала усіх. На істерику та прояв емоцій мені не вистачало часу.
Звісно, про якісь гарні почуття не може йти мова. Мама сказала мені, що я була натягнута, наче струна.
Скільки ви вже проживаєте в Тернополі? Як адаптувалися до життя в новому місті?
В Тернопіль ми переїхали 6 березня. 24 лютого ми виїхали з Харкова й спочатку поїхали до батьків чоловіка у Дніпропетровську область, а вже потім вирушили до Тернополя. Ми їхали тиждень, бо були страшенні затори. Нам дуже пощастило, бо чужі нам люди дозволили пожити у квартирі, яка на той момент була порожня.
Відверто кажучи, то на початку хорошого було дуже мало. Ми приїхали майже без речей, не знали, чи зможемо надалі заробляти. Було важко, бо нам з чоловіком довелося забезпечувати 5-ьох людей. Спочатку ми рахували кожну копійку. Деколи було настільки важко, що доводилось забирати те, що лежало біля смітників.
Насправді я дуже вдячна людям, які матеріально допомагали, приносили дитячі речі. Потім нам прийшла ідея знайти волонтерів, які могли б забрати речі з Харкова. Нам вдалося це зробити, довелося десь 5 разів відправляти, щоб змогли передати все.
Потім прийшло розуміння, що потрібно взяти себе в руки, бо тільки ти відповідаєш за своє життя. Спочатку я знайшла онлайн-роботу, а пізніше вже спало на думку відкрити власний мовний центр.
Тобто, свою роботу з Харкова ви перенесли сюди? Як вдалося її пристосувати до функціонування у Тернополі?
Так, тут я продовжую свою діяльність. В мене не було сумнівів, жила з думкою, що хочу тут відкрити мовний центр, оскільки знала – це те, що я добре вмію робити. Зваживши усі тутешні умови та вклавши гроші у справу, почату з чистого листа, я відкрила мовний центр у Тернополі.
Адаптуватись було не важко, адже тут дуже мало аналогів, а то й відсутні зовсім. В Харкові зовсім інший підхід до дітей, ніж у Тернополі. Звісно, є певні відмінності між менталітетом людей зі сходу та заходу України. Також тут відрізняються методи реклами.
З плюсів можу виділити те, що працювати на заході набагато легше: люди набагато щиріші та приємніші. Все дається набагато простіше. За рік проживання тут я отримала більше корисних зв’язків, ніж за все своє життя в Харкові.
Можете детальніше розповісти про роботу мовного центру? Які тут методи навчання? Як шукаєте підхід до дітей тощо?
Ми працюємо за вже складеною оксфордською програмою, тобто не видумуємо велосипед. Ніякої авторської програми у нас немає. Я вважаю, якщо є професори та спеціалісти, які створюють підручники для навчання з англійської мови для іноземців, до прикладу, в Кембриджі, то потрібно за ними йти. Щодо вікових категорій, то ми працюємо з дітьми від 5-ти років та з дорослими: готуємо до ЗНО та інших іспитів. Заняття проводяться двічі на тиждень: це вивчення загальної англійської. Може бути також третє заняття за бажанням дитини. Його тематика варіюється в залежності від інтересів учня: це може бути Cinema Club, Speaking Club або ж творче заняття. Абсолютно всі уроки проводяться англійською мовою.
Також ми маємо власну «систему мотивації» для дитини. У нашому клубі є власна внутрішня валюта – «мрійники». Їх діти заробляють і, відповідно, можуть придбати за ці накопичення щось на ярмарці, яка проводиться щосеместра.
На канікулах працюють мовні табори. У цей час діти перебувають з нами повний робочий день. У цих мовних таборах окрім вивчення англійської проводяться екскурсії. Також кожна зміна має свою тематику: бізнес, шоу-бізнес, для молодших учнів більш дитяча тема. Ми закриваємо всі потреби людини, яка звертається до нас задля вивчення певної іноземної мови.
За якими критеріями формуються навчальні групи?
Ми формуємо групи на основі результатів тесту на визначення рівня англійської мови, на основі віку дітей та їхніх інтересів. Кожна група абсолютно різна: і за рівнем, і за зацікавленнями. Оскільки всі діти різні, то ї має бути цікаво з їхніми одногрупниками та викладачем.
Якщо маєте хобі, розкажіть про нього та як воно розвиває вас як особистість.
У мене немає вільного часу. Весь час займає робота. Якщо і випадає вільна хвилина, то я проводжу її зі своєю дитиною. Двічі на тиждень можу піти у спортзал. На цьому все. Мені ніколи мати хобі.
Чи маєте ви улюблені місця для відпочинку в Тернополі?
Всі місця по-своєму прекрасні: і озеро, і парки. Загалом сама область дуже красива. Дуже приємно, що звідси близько і до Карпат, і до Львова, і до кордону. Все дуже зручно і дуже красиво. Кожна будівля і кожне місце надихають. Я себе почуваю тут комфортно.
Що робить вас щасливою?
Результати людей, з якими я співпрацюю. Радість дітей та задоволеність моїх викладачів усім: як роботою, так і своїми відчуттями та емоціями. Також задоволеність моїх клієнтів на бізнес-планах. Це надихає найбільше. Я завжди маю відчувати себе потрібною людям.
Матеріал у межах курсової роботи
студентки групи Ж-24
Ірини Канюки
Залишити відгук