Після початку повномасштабного вторгнення життя мільйонів українців та українок опинились в небезпеці. Найбільшій загрозі піддаються військові, лікарі та волонтери, які щодня ризикують заради мирного неба своєї держави. Також серед людей, які наражають себе на небезпеку – журналісти. Як українські, так й іноземні медійники віддали своє життя, аби весь світ знав про жахіття, які творить російська армія на території України.
Поліна Дайнега одна з найперших дізналась, наскільки жорстокими можуть бути окупантами. Дівчина родом з Нової Каховки, до повномасштабного вторгнення вона жила та працювала у Херсоні на місцевому телебаченні. Рік тому Поліна розпочала своє життя з чистого аркуша вТернополі.
Чи можеш ти розповісти про своє життя до повномасштабного вторгнення?
Життя до 24 лютого було прекрасним. Але, на жаль, зрозуміла я це тільки зараз. Раніше більшість часу приділяла роботі. Але дуже любила і зараз люблю їздити по Україні, гуляти разом з батьками, ходити на побачення.
Херсонщина одна з найперших зазнала жорстокості окупантів та ракетних обстрілів. Якими були твої перші думки та почуття 24 лютого?
24 лютого я думала, що загинемо. Я розуміла, що про майбутнє можна навіть не думати, адже росія надто швидко просувалася на Херсонщині. Мені було максимально страшно, але своїм рідним я не показувала ці переживання. Обіцяла, що все буде добре, що наші зараз дадуть відсіч.
Із собою з квартири я забрала лише рюкзак з хаотичними речами, гроші та документи. З початку вторгнення я взагалі не жила вдома.
Скільки ти вже живеш у Тернополі? Як адаптувалася до життя у новому місті?
У Тернополі ми з 14 травня 2022 року. Адаптувалися максимально швидко. Для мене не так важко переїхати с нове місто, як сидіти під ракетами.
Місто максимально схоже на Херсон. Ніколи не зустрічала поганих людей і не було бажання переїхати до Львова чи до Києва.
Чим ти займаєшся зараз? Як вдалося знайти себе у новому середовищі?
Наразі я продовжую працювати на телеканалі «Херсон плюс». На жаль, зйомок нема, але ми постійно пишемо матеріали і порушуємо важливі теми для нашого регіону. Також я працюю на сайті «20 хвилин». Разом з колегами відвідуємо різні заходи, проводимо експерименти та удосконалюємося.
Мені дуже пощастило, що є робота, адже дуже важко зараз бути не працевлаштованим. Робота не дає впадати в депресію і бути постійно в русі.
Зазвичай журналісти – це дуже творчі люди. Чи маєш ти якесь хобі? Якщо так. то чи можеш ти розказати про нього та як воно розвиває тебе як особистість?
Хобі я не маю. Можливо це і погано, але я просто не маю часу на інші заняття.
Якщо депресивний день на роботі, то беру кросівки і йду на стадіон. Якщо просто немає настрою, то купую продукти і готую смаколики. Можу приготувати піцу, печиво, запекти картоплю, запіканку. Інколи можу читати книжки, проходити курси різні.
Яке твоє улюблене місце відпочинку в Тернополі?
Тернопіль – це нереально гарне місто. Люблю гуляти біля ставу, в парку нацвідродження. Є кілька улюблених закладів, де можу відпочивати.
В кожної людини є речі, які так чи інакше викликають певні емоції: радість, сум або ж злість. А що особисто тебе робить щасливою?
Я можу жити у вільній країні, я можу дихати, ходити, бачити цей світ. Це найбільше щастя.
Щастя – почути голос рідних, які знаходяться в окупації. Щастя розуміти, що твої батьки знаходяться у безпеці і їм нічого не загрожує. А ще обожнюю, коли мені роблять сюрпризи.
Матеріал у межах курсової роботи
студентки групи Ж-24
Ірини Канюки
Залишити відгук