Робота студентки "Ти зробив усе, що міг"


Ти зробив усе, що зміг: чому книга тернополянки стала популярною


Ти зробив усе,
що зміг
Вражаючу книгу про війну Леся Орляк присвятила загиблому синові та всім, хто захищає Україну

Тут усе починалось
Пекельне Дебальцеве
Битва за Дебальцеве – драматичний епізод
російсько-української війни, який почався у 2015-му.
Тоді окупаційні війська почали дедалі частіше порушувати Мінські
домовленості. Наші вояки тримали виснажливу оборону
і мужньо чинили опір по всьому фронті.
Серед них – бійці 128-ї бригади, які тримали лінію оборони на сході,
зокрема, на опорному пункті «Станіслав».

Його світлини з війни вже увійшли в історію
"Раніше, як і більшість українців, я знав про події в зоні АТО з новин, з розповідей брата, у робочих інтерв'ю. Торік наприкінці листопада була нагода побачити все на власні очі. Поїхав з волонтерами, які везли бійцям 128-ої гірсько-піхотної бригади адресну допомогу, теплі речі, провізію. Насправді, опція "цікавість" в той момент була на останніх позиціях. У 128-ій бригаді під Дебальцевим тоді служив мій брат Сашко. Найперше хотів здибатися з ним – не бачилися ще від серпня. Заздалегідь запаслися засобами захисту – взяли броники, каски.
Я провсяк стрічкою акуратно наклеїв на них надпис "TV" (у результаті то була непотрібна дурня )... Я не був у Пісках, Донецькому аеропорту чи у Дебальцевому, коли за них йшов запеклий бій. У мене склався не стільки воєнний, скільки прифронтовий досвід у журналістиці. Відчув, що моя поїздка в зону АТО недаремна, коли вийшов матеріал про Дебальцеве"

Андрій Орляк
кореспондент ТСН


Сюжет продиктувало життя

У сім'ї Орляків, де виростали двоє синів, завжди панував мир спокій, аж доки у двері не постукала війна. Так, війна а не АТО. "І хто вигадав це слово? Так виглядає, ніби в українській мові не вистачало ще одного слова із трьох букв", - напише згодом Леся Орляк.
Він народився 6 вересня 1990 року у м. Тернополі. Тут навчався у школі № 5, а згодом вивчав основи кулінарії в кооперативному коледжі. З 2009 року – солдат-стороковик у Збройних силах України.
Сашко виріс у родині, де завжди пам'ятали свою історію, де панував дух любові до рідного краю. Змалку цікавився історією УПА, любив слухати розповіді про боротьбу за волю України, проте, не любив викрикувати гучні заяви та патріотичні гасла, а за краще вважав – діяти. Він потрапив на схід у серпні кривавого 2014 року – у третій хвилі мобілізації. Служив головним сержантом, командиром гармати 128 гірсько-піхотної бригади. Вважав, що гармату, як дівчину, потрібно любити. А ще був готовий пожертвувати власним життям заради інших. 6 лютого 2015 року, внаслідок мінометного обстрілу поблизу м. Дебальцевого, Олександр Орляк загинув.

Леся Орляк:
У книжці я нарешті виплакалась

Леся Орляк – авторка вражаючої історії про війну на Донбасі. «Ти зробив усе, що зміг» таку назву має книга, презентація якої відбулась на цьогорічному книжковому форумі у Львові. Книга вийшла друком у видавництві «Джура» напередодні дня народження Сашка. А отримані з продажу кошти будуть використані на побудову Алеї Героїв на Микулинецькому цвинтарі.

Олександро Михайлівно, ви написали книгу про сина і присвятили її світлій пам'яті Сашка. Він був відважною людиною вже через те, що не сховався від призову. Розкажіть, яким ще він був?
Сашко був щирим і щедрим. Він не був злопам'ятним – не пам'ятав зла. Розумів, що матеріальне не головне в нашому житті. Коли перебував на війні, ми стали особливо близькими. Здається, навіть ближчими, ніж були до того. Він відкривався під час розмови, виговорювався, і тоді був справжнім

Що спонукало до написання книги?
До того мене схилило Сашкове запитання під час однієї з телефонних розмов: «Мамо, а що ти зробила для перемоги?». Є така класична фраза «за тиждень Великдень». Символічно, що телефонний дзвінок із військкомату пролунав напередодні Вербної неділі (у той же вечір Сашка перший раз мобілізували – у першу хвилю ). Звідси й назва першого розділу. Коли сина не стало, я довго обмірковувала пережите. А потім сіла і перенесла все на папір. Я виговорилась у повісті.

Ситуації з передової відтворено дуже правдиво. Таке враження, що хтось вамнадиктовував. Може, вели щоденник?
Кажете, що хтось мені надиктовував... А я вже й сама не знаю. У мене й досі бувають такі моменти, коли відчуваю – Сашко біля мене. Я не вела щоденника, і він теж не робив ніяких записів. Я передала те, що бачила, що відчувала і те, що чула з розповідей своїх синів та інших очевидців. Зокрема епізод про анексію Криму описаний зі слів безпосереднього учасника тих подій, колишнього тернополянина, капітана третього рангу Святослава Ветлинського. Я не ризикнула б фантазувати про те, чого не бачила.

Кажуть, у кожної людини є призначення на землі. Яким було призначення вашого сина?
Якось під час нашої розмови він сказав таку фразу: «якщо буде потрібно віддати життя за Україну, я готовий до того». Напевно, це була його місія. Ми є знаряддям в руках Божих. Є Божі плани, які ми не завжди розуміємо, і тому не можемо з ними погодитися. Одного разу, коли Сашко був на війні, я прийшла до Катедри на вечірню службу і побачила там катафалк. Мали привезти загиблого на сході Вітю Гурняка. Запитувала себе: як так? Я тоді ще не знала, що Вітя Гурняк – то ВІТЯ ГУРНЯК. Не могла уявити, що через деякий час на тому ж місці в Катедрі буде приготовлено катафалк для мого сина…

Чи змінився ваш світогляд і громадянська позиція у зв'язку з подіями, які відбулись?
Ті Сашкові слова «що ти зробила для перемоги» я сприйняла для себе як заповіт. Розумію, що не можу зробити багато, але не можу не робити нічого. Кожен з нас може щось зробити в міру своїх можливостей: написати лист на схід зі словами підтримки, який врятує чиєсь життя; наліпити для бійців вареників; лагідно потримати когось за руку; а хтось може дати мільйон і купити танк. Мені хочеться встигнути зробити щось добре.

Останнім часом я познайомилась із багатьма порядними та небайдужими людьми, побачила молодь потужну, перспективну, мудру, страшенно прогресивну, нашу українську молодь. Якщо хтось скаже, що молоде покоління втрачене, не вірте.

Чому вирішили змінити назву книги, адже спочатку назва мала бути «України без крові не буде»?
Для того, щоб привернути увагу до воєнних подій, була думка назвати книгу словами Сашкового дідуся «України без крові не буде», але я не хочу крові навіть у назві, бо це жорстоко, це важко б сприймалося. І вже пора, щоб ми говорили про щось добріше, а не про кров і війну. Оскільки останніми Сашковими словами була фраза «я зробив усе, що зміг» – звідси і вибрана назва.

Хто був вашим домашнім редактором? Кому випало читати?
Домашнім редактором був молодший син Андрій. Я була зобов'язана дати йому прочитати текст, бо він писав передмову. З його боку спершу було трохи критики і побажань, які я, звичайно, врахувала.

Яка основна роль книги «Ти зробив усе, що зміг»? Кому адресована насамперед?
Для мене важливо, що я це написала і присвятила своїй дитині. Не для того, щоб на публіку заявити про себе. Я хотіла, щоб це був рухомий пам'ятник синові, який можна буде передавати по небайдужих руках, а нащадки матимуть отакий спогад. Може, хтось прочитає і задумається, що і від нього залежить, щоб Україна відбулась як держава.

Чому книга готується до друку саме у «Джурі»?
Це напевно якесь Боже провидіння, що доля звела мене з паном Василем Ванчурою. Я вражена від того, як він глибоко пройнявся книжкою. Не думала, що пан Василь саме так відреагує. Я розраховувала на свої можливості, була готова до умов, які б поставило видавництво, та згодом мені сказали, що знайшовся благодійник, який оплатить весь тираж книжки.

У вересні на Форумі видавців відбудеться презентація видання. Це буде ваша перша презентація, як і книга. Маєте якісь переживання з цього приводу?
На мене це так «навалилось, як сніг на голову». Чесно кажучи, я ніколи не була на Форумі. Син Андрій часто відвідував такі заходи в якості журналіста, принагідно купував літературу, а я – ні. Якщо Василь Левович вважає, що моїй книжці є місце на Форумі, я з ним погоджуюсь.

Що бажаєте жінкам, чиї рідні зараз на війні?

Бажаю бути сильними, мудрими, в першу чергу покладатись самим на себе, знаходити слова підтримки для своїй рідних і не травмувати їх повсякденними домашніми проблемами, тому що їм там ой як непросто.

Світлини: з архіву сім'ї Орляк

Спілкувалась: Таня Тетера

«На обкладинці книги «Коли захиталося небо…» Лілії Мусіхіної ми подали світлини хлопців, які загинули на Майдані. Згодом у видавництво зателефонував батько одного з них – Петро Гурняк, який хотів придбати книгу. Коли видали книгу про Тернопіль, у ній теж увінчали загиблих героїв АТО. На сторінках цього видання світлини Віктора Гурняка і Олександра Орляка. З матір'ю останнього познайомились на зібранні родин загиблих на Майдані й АТО. Із цього знайомства почалась історія книги «Ти зробив усе, що зміг»
Ванчура Василь
директор видавництва "Джура"

Аншлаг у залі, скорбота в серцях - саме так пройшла масшабна презентація книги у Тернопільській обласній філармонії

«Треба!» Так було у княжу і козацьку добу, в часи січового стрілецтва і коли піднімалася на боротьбу УПА. Нині це випало нам.
Спочатку, як годиться, була молитва. Вів вечір-спогад заслужений діяч мистецтв України поет Олег Герман. Як сам зазначив, він був його голосом, що звучав з-за сцени. У виступах тих, хто піднімався на сцену, звучала сувора правда життя. Про що думають люди, які йдуть на війну, роздумував професор Микола Лазарович, який теж пройшов зону АТО. У кожного на те — своя відповідь. «У п'ятницю, 13-го, — згадував Микола Васильович, — я пішов у військкомат, а вже увечері зателефонували, що о восьмій ранку маю бути на призовному пункті. Сашко мав більше часу для збору. Але уявімо собі, що було б, якби ми не пішли? Очевидно, ми сиділи б тоді не в цьому залі і москаль був би не тут, а на польському кордоні. Тому недоречне питання, чому ми пішли на війну. Ми зробили тільки те, що мали зробити.

На увічнення його пам'яті — мамина книжка: згусток болю, любові і віри, що син «не помер, а відійшов на Небо, бо на землі зробив усе, що міг»
Леся Орляк розповіла історію свого Сашка, що підтверджувала позицію Миколи Лазаровича. За тиждень до Великодня у 2014 році зателефонували з військкомату: її син потрапляє під мобілізацію. Коли сказала про це йому, обурився: чому не покликала до телефону? «Опам'ятайся, сину! У країні не оголошено війни, то й не може бути мобілізації. Та й чому саме тебе потрібно зараз викликати, коли в державі повно міліції, есбеушників, строковиків та й просто дужих чоловіків?» «Я повинен, мамо. Я військовозобов'язаний. Я присягав на вірність Україні, і це мій обов'язок», — почула у відповідь.
Той Великдень, останній у своєму житті, Сашко Орляк ще відсвяткував вдома. Його мобілізували у серпні. Був командиром гармати другого протитанкового артилерійського взводу протитанкової батареї 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

А вже шостого лютого 2015-го під час виконання бойового завдання хлопець загинув у результаті мінометного обстрілу на опорному пункті «Станіслав» поблизу Дебальцева Донецької області. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а міська рада присвоїла йому звання почесного громадянина Тернополя.
Христина Феціца, волонтерка Логістичного центру, розповідала про мужність самої Лесі Орляк. Перед смертю Сашка вона збирала кошти на тепловізор для наших бійців. І вже знаючи, що сина везуть додому в домовині, вона ще цікавилася, чи закупили той тепловізор, бо на передовій його дуже чекають.
Були й інші зворушливі та повчальні виступи. Була й пісня — патріотична й народна у виконанні гуртів: тернопільського «Пшеничного перевесла» та «Горлиці» із села Кривого Козівського району, батьківського родинного села. А після завершення імпрези до Лесі Орляк вистроїлася довжелезна черга — за автографами. Як зазначається у книжці, вилучені від її продажу кошти будуть долучені до облаштування Алеї Героїв у Тернополі.
Автор: Галина Садовська

Окрім презентації книги у Тернопільській обласній філармонії, найбільш вагомим в історії цього видання було представлення на Форумі видавців у Львові, розповідь про неї під час виставки "Благословенне Тернопілля" та у рамках мистецького фестивалю в Івано-Франківську, у Підволочиському Будинку школяра, у селі Кривому, Ходорові та школах і вишах Тернополя.


This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code

Create a website

About the Author: admin

Leave A Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *